8 клас дистанційне навчання

Дистанційне навчання – 8 клас - березень 2020 року

№	Дата	Тема уроку	Самостійна робота	Примітки
1	18.03.20р	О.Бердник роман-симфонія «Хто ти?». (повторення)	Опрацювати матеріал відео №1 та відео №2 Написати відгук про побачене
2	01.04.20р	Лев Силенко «Мага Віра (закріплення)	Переглянути матеріал,  виписати найцікавіші особисто для вас цитати

Лев Силенко «Мага Віра»

ДЕНЬ 2

Дорогі слова “Родичі” і “Батьки”. Котре з них первісніше, притаманніше, одухотворенніше? Я вважаю, що “родичі”. Воно має “кровне” споріднення із словами “родина”, “рідність”, “рід”, “народження”, “спородила”, “родовід”. Було якесь мовне зубожіння, переслідування тоді, коли слово “батьки” витиснуло слово “родичі”. У клясичному санскриті слово “бата” чи “бату” означає “юнак”, “юний брагман”; в “Магабгараті” воно значить “дорослий муж”. Наші далекі предки (оріяни) духовних провідників звали “БАТЯ”, “батіші врата” (зіркий, бачачий спостерігач, провідник). У “Рик Ведах” “бат” означає “правдивість”; “б” переходить в “т”, і тому “бата”, “пата” і “тата” (тато) тотожні значенням.

Дядьки, тітки і їхні діти – рідняки. Тато і Мати – РОДИЧІ. Є мати і є тато (батя, батько) і вони “батьки”? І два чоловіки, які мають дітей, звуться “батьками”? “До школи повинні прийти батьки, а матері будуть вдома?” – питає учителя учень. Хто може сказати, що дитина не думає розумно? Немає слів беззастережно подібних значенням, походженням, мелодійною особливістю. Кожне слово обрамовує свій окремий світ емоцій, краси, культури, світ народження і одухотворення.

1. Родичі, ваші діти розумніші, ніж про це Ви думаєте. “Клопіт” в тому, що вони ще не вміють докладно висловити свої розумування і почування; їм не вистачає відповідних слів, і тому вони часто вживають жести і міміку. Їхній розум швидше розвивається як їхня мова. Вони жадібні нових слів. Не турбуйтеся, що діти не розуміють вашої дорослої словесної культури. Вони кожне слово відкладають у пам’яті як необхідний скарб на день завтрашній; вони обвикають з музикою, з духовними чарами слова, з його значеннями, і всі ці знання засвоюють підсвідомо. Подиву гідно збудований мозок людини!

2. Учіть дітей мовної майстерности, і цю шляхетну науку перетворюйте в творчу приємність. Уміння правильно висловити думку – достоїнство аристократів духа. Дитина каже: “Мамо! Іди. Дай. Не хочу”. Її запас слів багатший, але вона не вміє ним користуватися. Думка повинна мати свою архітектоніку, вабну красу, зрілу завершеність, емоційну силу переконливости. Учіть дітей будувати речення таке, яке має виразну цілеспрямованість і емоційну вихованість. Учіть дітей любуватися красою мислення. “Мамо, іди до мене”, “Прошу дати мені хліба”, “Спасибі, не хочу пити чаю”. Призвичаюйте дитину (це дуже важливе), щоб вона вміла сама прислухатися до музики свого слова, вміла радіти красиво збудованим реченням, вміла відчути і виправити його хиби. Родичі будують мілкодумні, неврівноважені і згрубілі речення тоді, коли вони сваряться. Серця їхні збуджені, і тому діти насторожено прислухаються до сварки, дарма, що вдають, що нічого не чують. Вони знати хочуть, хто має слушність – тато чи мама; вони хочуть бути справедливими суддями. Умудряйтеся сваритися так, щоб діти вас не чули і не судили. Там, де сварка, розум скутий; там, де сварка, родичам тяжко виховувати дітей.

3. Мова рідна – одухотворені тайни душі, тайни, які єднають інтуїцію дитини з її родичами, з її предками, з духом і природою її народу. Дитина, рідна мова якої принижена, занесена на список другорядних мов, калічиться комплексом меншої вартости, незважаючи на те, що в чужомовній школі її успіхи дуже добрі. Успіх в науці і почуття гідности – два протилежні поняття. Я розмовляв з одним хлопчиком, і довідався, що він старанно вчиться тому, щоб в собі придушити принизливе усвідомлення, що інші діти кращі, як він, бо мова їхньої мами і мова школи одна. Хлопчик був пригнічений, що цього щастя він не має.

Дитина, яка пригнічена чужим оточенням, хоче вирватися з приниження, і тому цурається рідної мови, і разом з нею, рідної матері, рідного народу. Вона хоче підняти цінність свого “я”, зрікаючись рідного прізвища, зрікаючись думок про Вітчизну родичів своїх. Кожна дитина (така вже природа дитини) має про себе високу думку, любить чути похвалу. Коли їй кажуть, що її рідна мова у школі не визнана, її рідною мовою не говорять визначні люди світу, вона стає пригнічена, в її душі раниться те, що для дитини найпритаманніше: вона не може гордитися рідним словом. Їй хочеться, їй дуже хочеться чимсь похвалитися, їй хочеться довершити подвиг гідний уваги; вона не може погодитися з думкою, що в неї відібране те, що мають інші діти.

Дитина, йдучи по вулиці Києва, чує мову чужу (мову чужої матері); вона переконується, що чужою мовою говорять орденоносні герої, визначні астронавти, вимріяні її подвижники. Дитина приходить до хати і говорить: “Мамо, Київ – столиця України. Я українець, мій тато, моя мама – українці, і ніде в Києві на вулицях я не чую мови української?”

Дитина плачем обороняє гідність свого ніжного дитячого “я”. Мати відповідає, що в Києві такі обставини існують тому, що в Україні здійснена “справедлива ленінська національна політика”. В дитини устійнюється переконання, що не зло, а справедливість не визнає в столиці України мови української. Дитина покоряється справедливості тому, що в неї розвинене почуття любови до справедливости.

4. Я досліджував мову “Вед” і “Авест” – мову найстародавніших духовних творінь людини. Маю обгрунтовані дані твердити, що мова України – мова аристократів світу, які нині тяжко поневолені, які нині околгоспнилися (охлопилися), і стали “щасливими” рабами, їхня мова знецінилася тому, що нею не говорять ті, які розпоряджаються панцерними арміями, зброєю смерти і насильства, штабами релігійної чи атеїстичної пропаганди, їхня історія немилосердно спотворена; вона написана так, щоб вони чулися щасливими, що над ними панують білі чи червоні окупанти. Хто не знає минулого, той стає рабом сучасного.

Українця творять українцем не лише його антропологічні притаманності, а й його духовна (і обов’язково самобутня) субстанція. Коли ми, українці, втратимо рідну мову, ми самі себе загубимо в джунглях чужих мов. Знаю, що жиди, живучи десятки століть у різних країнах світу, були загубили рідну мову. Їхні обачні вчителі (рабіни) швидко відчули, що жид чужається жида, духовна смерть підкрадається до “стада синів Ізраелевих”.

Жиди на чужині (який могутній гін до самозбереження!?) штучно створили нову рідну мову (їдіш), щоб продовжити своє існування, щоб мати свій засіб самопізнання і самоспілкування. І я з тривогою думаю: коли українці, які живуть в різномовних країнах світу, утратять рідну мову, вони втратять здібність пізнавати самі себе. Українець з Бразилії не розумітиме українця з Канади, українець з Франції не розумітиме українця з Сибіру. Там, де сини народу самі себе не розуміють, між ними виникає роз’єднання, підозріння, взаємне недовір’я; вони духовно і тілесно, як окремішна сила, приречені на тиху загибель.

5. Родичі, які мозолисто працюють, щоб дітям передати фарму, хату, гроші, скарби, але не думають їм передати вільну самобутню мудрість життя (бо й самі не знають, як все це зробити?) повинні пам’ятати, що їхні діти не їхні. Хата повалиться, сад постаріє, гроші розтратяться, і діти опиняться на світовому розпутті без рідного “я”. Вони, ставши досвідченими людьми, збагнуть духовну обмеженість родичів своїх, і соромитимуться признатися до свого походження.

Душа не любить порожнечі. Їм збридиться прив’язаність до речей, їм схочеться чимсь угамувати голод душі, і вони підуть у прийми до чужих святинь правди і сили, і там професійні душехвати заворожать їхні душі дивами і засолодять чарами своїх приманливих гіпнотизуючих понять.

6. Чужина (немає значення, яка чужина — гостинна чи ворожа) хоче забрати у вас ваш найдорожчий скарб — вона хоче забрати у вас дітей ваших, щоб прискорити вашу духовну і тілесну кончину, вона за ваших улюблених дітей дає вам право в поті чола заробляти на хліб насущний і дає вам право скласти кості під небом своїм. Болюча дійсність! І болями цієї дійсности я говорю: кожну чужину ми шануємо лише тоді, коли вона не відбирає у нас нашого завтра, тобто, дітей наших — душу душі нашої, серце серця нашого, надію надії нашої. Для чужини ми готові віддати труд, здоров’я, силу, талант, але дітей ми, до болю тривожні сини народу тяжко поневоленого, нікому не дамо! Діти нами народжені для священної справи визволення рідної Вітчизни, воля нашої Вітчизни скріплює волю всіх чужин, на просторах яких ми чесно живемо і чесно працюємо.

Достойні сини чужини повинні зрозуміти, що так, як їм, так і нам властива любов до народу рідного, любов ця роджена душами благородними. Ми, українці, порядні люди, а не інтернаціональні заробітчани, які “не мають вітчизни” (К, Маркс – Ф. Енгельс) і тому ними можна поповнювати різні мафії, піратські зграї, чорні міжнародні комбінації. Ми не зрадники Вітчизни, ми її болі, її священні прагнення!

7. Родичі, учіть дітей не слухати чужинців сліпопокірно, а розуміти їхні мудрощі, турботи, красоти, завоювання. Ви живіть так, щоб ваші діти були вашими не лише тілесно, а й духовно. Збагачуйте допитливий світ дітей наукою рідної духовости, збагачуйте своєрідним багатством вільного ума і окриленої душі, і тоді діти будуть вашими. Вони будуть вами гордитися; не буде сутички між дітьми і родичами тому, що буде одне духовнотворення, буде спільна напруга розумового і тілесного самоутвердження і цілеспрямування. Впливи ворожих духовних сил на формування світогляду дитини вашої ви легко відчуєте по її ставленню до вашого рідного духовного “я”, і, відчувши це, не сваріть дитину, а скорегуйте її так, щоб вона вилікувалася, лікаря не бачивши.

8. Надмірна розкіш шкідливо впливає на формування достойної вдачі.

Людина родиться не щоб брати все готове, ні, їй призначена пристрасна боротьба за життя, за творче змужніння і духовне втвердження. Там, де розкіш розріджує боротьбу, людина хляне. Ви ощасливите дітей, коли дасте їм нагоду вміло відчути, що таке розкіш, драна сорочка, холод, голод, біда, спека, втома, невдачі, перемога.

Кожна дитина хоче відчути невідчуте, щоб збагатитися новими емоціями, щоб придбати многогранність хвилювань. Дитина ніщо в світі так не любить, як подорожування з родичами, з друзями. Вона жадібна на нові враження. Все, що вона бачить під час подорожі, розвиває її уяву, збагачує її почування, поширює і ошляхетиює світ її натхнення, культуру її спостереження і мислення.

Вона, подорожуючи, радо переносить невигоди, їй смакує черствий хліб, і вона в цьому бачить прояви мужности; вона перед ровесниками хвалиться, що на дощі змокла так, що сухого рубця не було, що в полі бачила вовка, чула шум моря, казку таємничого лісу.

9. Родичі, будьте відкривачами талантів. Відкрийте в дитині нахил до музики, малярства, математики, поезії, різьбярства, краси, війська, спорту, мови. В кожній дитині є ті чи інші здібності, але тому, що вони у відповідний час не були відкриті, не були плекані, їхні паростки зів’яли. Творче мистецтво – радість велика. Небезпека чатує там, де безрадісно зріє дитина з порожньою душею, їй світ стає немилий. Виховуйте дітей, щоб вони були творцями своєї творчої радости. Радість, здобута під час мук творчої праці, найблагородніша і найповніша. Вона не випрошена і не куплена. Вона не лише дає приємність, а й вважається найдостойнішим шляхом самовдосконалення і самовтвердження власної гідности.

Учіть дітей, щоб вони самостійно творили ту чи іншу справу. Самотворення дає дитині почуття самопошани і самовідповідальности. Жити, не маючи творчої праці, значить самозанедбуватися, іти позаду життя. Ви знаєте, як виглядає під тином у бур’яні занедбана квітка.

10. Здібності розумові притуплюються тоді, коли дитині все легко дається. Пригадуйте дитині, що все, що легко дається, має малу вартість. Сили множаться там, де вони потрібні, де їх уміло плекають, де необхідна напружена дія і вільна творча уява. Розвиток розуму потребує напруги, потребує постійної боротьби з невдачами, помилками. Хто робить помилку і має здібність її виправити, той має дані бути подвижником життя. Хто бачить помилку і вперто не хоче її виправити, той іде на місці. Безумна впертість – поразка. Мудра впертість – перемога. Помилки там множаться, де немає пляновости, чітко уявленої мети, де відсутня духовна і тілесна рівновага, де грубі емоції панують над розумом.

Кажіть дитині особливо дбайливо: “Дитино, перед тим, як щось робити, думай. Створи у своїй кімнатці хвилини думання. Думання розвиває розум. Думаючи, стаєш мудрішою. Коли щось робитимеш не думаючи, тобто, керуючись лише сліпим хотінням, станеш жертвою малих, а потім великих помилок. То мозок мститься за те, що ти не думаєш, не шануєш його богатирської творчої сили”.

Розвивайте в дитини почуття самостійного мислення. Самостійне мислення веде до вміння самостійно діяти і за довершену дію самостійно відповідати. Розвивайте в дитини ініціятивну єдність між словом і дією. Лише ті люди, які володіють єдністю між словом і дією, гідні створити самостійну державу.

11. Не сваріть дитину за те, що вона зробила помилку. Терпеливо і переконливо розкажіть їй, чому сталася помилка, що треба робити, щоб вона часто не повторювалася, розкажіть, що на світі немає непомильних людей. Щоб дитина не починала робити, ви благословіть її питанням:

“Дитино, чи ти вмієш працювати старанно?” Призвичайте дитину до старанности. Старанність стане частиною її вдачі; вона даватиметься легко тому, що непомітно запанує у психіці свідомого і підсвідомого життя. Думаючи про своє дитинство, я приходжу до переконання, що моя мати була тонким знавцем дитячої душі.

12. Родичі, не хваліть дитину за те, що вона Вас слухає, бо дитина стане слухняною не тому, що це їй подобається, не тому, що вона вірить, що мудра слухняність їй корисна, а тому, щоб отримати дарунок і похвалу. В неї розвинеться почуття підлабузництва і лицемір’я. Вона в хаті навчиться піддобрятися родичам, а виросте, піде у світ, то буде піддобрятися навіть ворогам народу свого, щоб здобути похвалу, ордени, дарунки, повагу. Хвала багатьом розслабила голови і багатьох поробила славними рабами.

Не хваліть дитину, коли вона нічого доброго не зробила, бо вона може переконатися, що ви це робите тому, що не знаєте, що таке добре, а що таке зле. І не звіть дитину котиком, песиком, квіткою, думаючи, що це їй потрібно, що це їй мило слухати. Звіть її ім’ям її, розвивайте в неї почуття пошани до імени свого, до гідности свого “я”, до вміння відстояти своє “я”.

Дитина, яка вами обдарована переборщеними пестощами, стає примхливою, химерною, вразливою, лінивою, і ці прикмети знещасливлюють її вдачу. Ліниві люди бояться труднощів, стають угодовцями, вони шукають легких доріг, теплих посад, і пливуть за течією, і в багатьох випадках стають пригніченою жертвою людей дії і слова. Пам'ятаю, мати мені говорила: "Сину, приємність не лише в радощах, а й у терпіннях. Твій тато названий "врагом народу". Ти не плач. Великі люди були тому великими, що перенесли великі терпіння. Твоє велике душевне горе робить тебе між дітьми самітнім. Ніхто не хоче боронити дитину "врага народу". Ти надієшся сам на себе, ти не ждеш ні від кого співчуття, і в цьому, сину мій, твоя свята сила і віра. Я — твоя мати, довіряй мені мрії і сльози свої".

13. Інколи Родичі кажуть, що говорять-говорять до дитини, а вона поводиться, як глуха, на їхні слова не звертає уваги. Коли в цьому немає успадкованих рис вдачі, то таке байдужжя появляється тому, що родичі не виховали в дитини любови до слова, не прищепили уваги до думки. Родичі розкидалися словами легковажно, і дитина перестала на порожні слова звертати увагу; вони в її уяві втратили вартість. "Чужу людину слухає, а нас недочуває".

14. Не гнівайтеся, що Ваш син, маючи шістнадцять літ, забуває про візок, в якому тішився соскою, забуває про груди мамині, які його вигодували; він чується навіть збайдужілим до опіки щирих родичів; він вважає, що все це для нього малозначне. І гніваються родичі: що то з сином діється? Не гнівайтеся. Ваш син хороший. Він мужніє, в нього появляється почуття особистої волі.

Він вже починає самостійно мислити, він шукає відповіді на ряд важливих питань: світова політика, розвиток електроніки, любов, справедливість, релігія, відношення людини до людини. Він утверджується сином роду свого; він хотів би дещо почути про свій родовід, про подвижників-прадідів. Коли він національно свідомий, в нього виникає хотіння (благородне хотіння) бачити своє щастя в щасті народу свого, відчувати історію життя свого в історії народу свого. Родичі обурюються, що син, мовляв, рано починає думати "по-дорослому". Їм ще хочеться дитину няньчити, їм хочеться, щоб синок ще був слухняним хлопчиком, який постійно придобрюється родичам за те, що вони його няньчать.

Така запопадлива "опіка" ображає буйну і вразливу уяву гордого і волелюбного юнака. Він стає тривожним, сварливим, або закупорюється сам в собі, щоб уникнути сварки з родичами; він шукає місця поза рідною хатою тому, що там він вільно проявляє оборону свого "я". На мою думку, варто, щоб були створені молодіжні організації Вільного Мислення, куди б юнак ішов не лише, щоб стояти по команді струнко (це також хороша манера), а щоб сказати все, що він думає і почути такі ж думки від своїх гідних ровесників.

15. Інколи дитина притаєно заощаджує гроші. Чому ховає? Вона ховає тому, що хоче мати свій особистий світ плянів, хоче вести розмову з мріями своїми. Найчастіше це трапляється тоді, коли минає дитячий вік і приходить юнацький. Не дуже добре, коли родичі, не питаючись, зазирають у гаманець синочка чи донечки, шукають там чутливих листів. Вони цим виховують в дітей недовір'я до себе.

Молода людина, прощаючись з дитинством, хоче мати щось своє інтимне, омріяне, неколективне. Не відбирайте в неї права мати свою вільну індивідуальність, не вторгайтеся обурливо у вік її ніжного "я"; дайте їй право мати свій, хоч і маленький, хоч і ще наївний, але свій берег захоплень, хвилювань, сподівань. Мене одна шістнадцятилітня дівчина одного разу спитала, чи я осуджую її вчинок? Вона таємно від родичів, обмежуючи свій обід у школі, заощадила чотири доляри, тепер чується щасливою, бо в день народження свого хлопця Славка подарує йому краватку. Я відповів: "Добре серце має той, хто ним ділиться з другом добрим".

16. Родичі. Статевий потяг у дітей, які вже стають дорослими, явище закономірне, і ви їх не піднімайте на грум, не лякайте погрозами. Не втручайтеся в ніжні тайни світу їхніх інтимних почувань, у святиню їх мрій, сподівань, не вторгайтеся бездушно в їхні зворушливі серця. Не насміхайтеся з донечки, що вона "вже закохалася". Кохання постукало до її невинного серця так несподівано, що вона й сама ходить розгублена, зніяковіла, а ви ще й горя їй додаєте. І сина не картайте, що він "залюблений", і бачить в ніжноокій все, що є на світі найкраще. Ніщо в ранній молодості не є болючіше, як від рідних родичів чути глумливі слова про перші проліски кохання. Проявіть увагу до таїни дітей своїх, до їхньої самогідности, і пригадайте свої юні роки, свої радощі і помилки.

Скажіть юним синам і дочкам, що любов — це щось найкраще у світі тих людей, які вміють самі себе контролювати, які володіють своїми почуваннями. Любов — це не порожня хвилева забавка, не, як кажуть деякі американці, "µут тайм", ні, любов — це пізнання людини людиною, людині хочеться відкрити людині свою душу, таїни серця свого, і все це можна зробити лише при допомозі тих почувань, які ми звемо світлим прекрасним коханням.

Там, де немає самоконтролю, там, де ставлення до любови легковажне, любов має багато чорних хмар, з яких ллються такі сльози густі та солоні, що навіть у сонячний день не видно сонечка. Скажіть так, скажіть стримано і щиро, і ваші діти вас зрозуміють, і глибоко задумаються. Вони плекатимуть статеву гідність, щоб збагатити свої почування, зробити їх красивішими і мудрішими. У мудрих людей навіть сліпа любов видюща!

Треба виховувати дітей, щоб вони мали розвинені почуття відповідальности за свою поведінку. Не треба постійно надоїдати погрозами, залякуванням, недовір'ям. Сумління і розум підказують людині, щоб вона поводилася розсудливо, сумлінно. Достойні родичі можуть нічого не випитувати у дітей своїх, і відчути, що в них на серці, яка в них туга, радість, і що треба робити, щоб діти в родичах бачили щирих і бажаних друзів.

17. Родичі, Ви стараєтеся говорити до дитячого розуму і дивуєтеся, що не маєте успіху. Не дивуйтеся. Ваші мислі не мають сили тому, що вони не всоталися в серце дитини, не зачепили найпотаємніших струн її душі, не стали її вмотивованим переконанням. Я знаю, що деякі родичі не вчать дітей, а муштрують їх як котів, псів, і думають, що вимуштрувана дитина розумніша, здібніша. Помилка. Вишколений звір не розумніший за того звіря, який живе в дикому лісі. Дітей треба виховувати, а не привчати їх до бездумного виконання наказу, мовляв, "роби і не думай". Коли ви стримаєте в дитини свобідний розвиток думки, вона, вирісши, матиме нехіть до думання і буде забобонною; їй відхочеться думати, її задовольнятиме її сліпа віра в будь-що.

18. В дитини є вроджений нахил до відваги. Відвагу треба цінити і клопітливо плекати в дитячі роки, а не тоді, коли вже "сіються вуса". Вмійте талант відваги ушляхетнювати, цілеспрямовувати, стимулювати, а не осуджувати його. Не лякайте дитину, що під час бігу вона може вивихнути ногу, під час плавання може втопитися. Ногу можна вивихнути й під час ходу по рівній дорозі, у мілкій воді можна втопитися. Учіть дитину спритно і правильно бігти. Не відважний, а хибний біг може скалічити ногу.

19. Є матері, які вірять, що сина треба виховувати пестливою ніжністю. Хибне міркування. Сини, які були ніжені мамами, ставали покірними рабами тих синів, яких мами не ніжили.

Мамина ніжність – це тепле джерело, з якого син п'є напій лінивства і угодовства. Матері, глибоко в серці ховайте свій скарб (материнську ніжність), пробуйте його переплавити в суцвіття материнської мудрости.

20. Мудра мати привчає сина до мужности, бо він муж ("мужній"), його ждуть гураµани, рівна і нерівна боротьба. Він повинен бути відважним, світ належить відважним. Він повинен бути гідним сином Вітчизни. Гідність – шляхетна людяність. Він повинен бути врівноваженим. Врівноваженість – володарська духовість. Одні її отримують від родичів, інші повинні її самі плекати.

Синок, вискочивши з повиточка чи візка, спорадично любить наслідувати не підлабузництво, а відважні вчинки. Він хоче постійно перебувати в русі. Він прагне все робити, все знати, його душа завантажена морем хотінь, мрій, плянів, натхнень. Він біжить на вулицю, там є такі, як він. Він бере участь у "війні". Він падає "ранений" і приходить до хати з розбитим носом. Він здійснив "подвиг". Він відчув перший біль – його ворог нехотя кинув грушу в ніс. Інші "воїни", отримавши таку "рану", плачуть і біжать до мами. Він не плаче, він ніби хоче, щоб мама привітала, що він відважно проходить через перший "перехресний вогонь" життєвих невдач. Мама незважаючи на свою доброту, бере пояс і виконує свій "материнський обов'язок". Вона не розуміє благородного світу дитини. Вона не знає, що син підсвідомо керується інстинктами дуже далеких предків, які були войовничими, відважними, і лише тому здобули право жити, право продовжити існування роду свого на найбагатшій у світі землі.

21. Мати хоче, щоб її синок був покірним. Вона хоче, щоб він ріс у "інкубаторі" її материнської опіки, щоб він всі мамині накази виконував слухняно. Мама хоче відчути силу свого материнського "я". Мати не думає, що відстоюючи своє "я", вона відбирає в сина його "я", відбирає в сина право бути собою, сама над цим не задумуючись. Правда завжди по стороні матері, одначе вона (материнська правда) повинна керуватися не лише чуттями, інстинктами, а й відчуттями. Сина треба не лише зберігати для життя, а й виховувати.

22. Птах, який літає в різну погоду, має мужні крила. Він покоряє тих птахів, які літають лише тоді, коли немає вітру. Сила множиться там, де є перешкоди, де сила вимірює силу. Матері, плекайте синів-орлів, будете матерями-орлицями, ваш рід стане народом орлиної породи. Очевидно, ніхто не осуджує материнської ніжности, коли вона мудра, корисна, красива, педагогічна.

Я хочу, щоб мати огорнула світлою ніжністю сина-богатиря (подвижника), а не сина-підлесливого раба (яничара – професійного чревоугодника). "Сину, хоч ти й зробив донос на тата в НКВД, і тата розстріляли "за націоналізм", і твої груди орденом Леніна прикрасили, але ти ж моя дитина, іди, я тебе поцьомаю, дам тобі білу сорочину". Така ніжність (хоч вона й материнська) плекає плем'я братовбивців, зрадників народу, які готові в ім'я своїх шлункових інтересів, в ім'я їм прищеплених переконань ленінських, продати брата, продати свою рідну матір, знаючи, що вона (мати), навіть продана в неволю, буде ніжити сина свого – ката свого.

Мати всежертвенна. Наприклад, у деяких тварин існують природні закони, що мати, народивши діток, відбирає в себе життя, щоб своїм тілом годувати новонароджених. Лебедиха, бачачи, що дітям не має що їсти, сама роздовбує дзьобом собі груди і годує діток своєю теплою кров'ю. Існує велика боротьба за продовження роду. Мати-людина повинна жити законом: коли її син убиває членів свого роду, він не заслуговує на материнську любов.

23. Є Родичі, які стараються учити дітей правдомовности. Діти (на їхню думку) повинні всюди говорити правду, і особливо тоді, коли розмовляють із старшими. На перший погляд в цій науці іскряться зерна благородства, але життя не зовсім цю "благородну науку" оправдує. Мені розповідали, що в селі К. в 43 році партизани-ковпаківці забігали до хат і вбивали тих чоловіків, які не виконували їхніх розпоряджень. "Де чоловік?", — вони питали жінку, яка лежала в ліжку з п'ятилітнім синком. "Не знаю. Десь вийшов". Синок, глянувши на маму: "Мамо, чому кажеш неправду? Гріх! Святий Миколай покарає. Татко тут, під матрацом". Партизани закололи татка, сказавши: "Синок правду каже". Правда жорстоко карає тих, які не вміють нею користуватися; вона подібна на вогонь.

24. Дітей треба вчити, що правда приносить добро і правда приносить зло. Правду треба говорити рідним. Від чужинців її треба ховати в серці, не всі чужинці правдолюбці. Створімо, щоб правда (наша самобутня правда) була Мудрою Українською Правдою. Мудра правда корисна і сильна тому, що вона знає, хто вартий її чути, а хто — ні. Мудра правда рідна, вона втілює в собі рідні духовні основи, стимули самооборони. Вона стоїть на варті народної чести, слави, волі. Дурна правда гола, як голопуцьок, і безборонна, як курча; вона допомагає людині стільки, як мотузка, на якій повис повішений. Оберігаймо себе і дітей своїх від правди такої.

25. Пташеня не благодарить мамі-пташці за принесений черв'ячок. Телятко не благодарить мамі-коровці, що вона годує його молоком. Мама є мама. Її священний обов'язок — дати дитині поживу. Дитина не має здібности сама себе годувати, сама собою опікуватися. Рід, в якого матері мали недорозвинений інстинкт самозбереження, згинув.

В День Матері не треба маму хвалити за те, що вона дітей годує, пере їм сорочки, няньчить. Маму треба хвалити за те, що вона дитину не лише тілесно, а й духовно спородила — дарувала їй нетлінні скарби вірності Вітчизні, дарила їй красиві емоції, розвинула в дитини любов до науки, до прагнень покорити вершини мудрости, мистецтва, до прагнень жити вільним життям і відповідати за свої вчинки і зобов'язання. Дитина, яка отримує такі скарби від мами, має справжню маму, маму не лише тілесну, а й духовну.

26. Родичі, я хочу сказати, що велику роль грає переконання. Наприклад, духовний ворог народу вашого, обережно і мудро вкладе в голову дитини вашої неправильне переконання, і вона з ним виросте, і піде в широкий світ. Я пробував на "Експо-67" говорити з освіченим юнаком, що гетман Мазепа не був зрадником чи, як Пушкін пише, "злодєєм". Він був царем і його ставлення до царя Петра не може керуватися присягою. Цар не присягає цареві, інтереси його царства стоять вище всіх присяг.

Юнак реагував обурено, сила логіки не мала на нього впливу. Він вперто боронив те переконання, яке йому вклала в голову совєтська школа, школа неправильного переконання йому дала освіту, професію, вигідні життєві умови. Йому "його" переконання здобуває довір'я у тих, яким він служить.

Вкладіть у голову дитини правильне Переконання, яке ознаменовує вірність не ідеям красного царя-шовініста Леніна, а ідеям самобутньої народної правди, ідеям тих, які життя своє склали на жертовнику Вітчизни. І дитина з правильним Переконанням піде в світ. І попробуйте. тоді з такої молодої людини зліпити чужопоклонника. Тяжко. Переконання стає духовним змістом життя, і молода людина готова його боронити, не шкодуючи серця свого.

27. Діти утратять повагу до Родичів, коли вони їм наказуватимуть учитися, промовляючи "Бачиш, виховуємо тебе, людиною робимо". Виховуйте дітей, щоб вони не відчували, що ви їх виховуєте, муштруєте, з них "людей робите". Вчіть їх так, щоб вони вашу науку самі клали в голову захоплено, натхненно, щоб вони раділи, що ви їй такі дорогі скарби даєте, такі привабні таємниці життя відкриваєте. Діліться з ними думками, радьтеся, діліться радощами, хвилюваннями, клопотами, знаннями, і діти вас щирою душею відчують. Вони будуть вами виховуватися, самі цього не відчуваючи. Їхня свідомість буде втверджуватися і збагачуватися вільно, творчо.

Виховуючи дітей, не тримайте їх у світі дешевих почувань, мовляв, тіштеся, діти, у вас одяг кращий, як у сусіднього хлопчика, ваш тато має кращу автомашину. Така гордість робить дітей духовно нужденними, дрібничковими, поверховими; прививає в них рабську прив'язаність до речей, не заохочує їх бути володарем над речами, ситуаціями, обставинами.

28. Відпочиваючи на гірці, я бачив, як двоє хлопчиків біля куща будували з хмизу хатину. Багато клопоту мали, прив'язуючи до гілки "антену". Їхні обличчя були натхненні. Вони старанно здійснювали свій задум. Я думав: варто, щоб балакуни, в яких розщеплені дія і слово, прийшли в науку до хлопчиків, подивугідна в них ініціятива. Вони щасливі тому, що вільні. Ніхто не обмежує їхніх стремлінь, емоцій, їхньої творчої праці.

Відчинилося вікно, голос матері наказав, щоб вони все негайно лишили і почали чистити батькові чоботи. У хлопчиків появилося огірчення. Вони без радости почали виконувати наказ мами. Щоб діти не самозневірювалися, мати повинна спитати, що вони за хатою роблять. Дитячий труд, коли він не шкідливий, треба пошанувати, треба сказати, що та хатина буде всіх тішити, всі прийдуть, щоб на неї глянути, варто навіть знятку з неї зробити, та в цю хвилину є пильна справа — тато йде до праці, він повинен мати чисті чоботи. Така розмова потрібна, щоб дитину розвантажити від огірчення, щоб в зародку не вбити розвиток творчої ініціятиви.

Я бачу, що українці мають чимало кволих організацій тому, що їхні члени не володіють розвиненою творчою ініціятивою. Вони охоче слідкують за ходом "світових подій", але в них немає великих здібностей творити події, які б також належали до світових і мали б вплив на формування свідомости людства.

29. Неправильне переконання мають ті матері, які вважають, що покора — основа людської гідности. Улюбленим типом між українцями є "тиха, скромна людина", він "був такий, як всі". “Тиха скромність" (та ще коли вона має рабську психіку) ставить людей в таку ситуацію, що вони самі себе тримають в неволі, або "самі себе завойовують" (Іван Мазепа). Наш народ живе в довгій і тяжкій неволі. Він збагатився рисами "смиренности і скромности", він рідко бунтується, його бунт стихійний, неорганізований, він має титанічних героїв, але "скромна смиренність" заважає йому своїх героїв показати. Чи ця "скромність" не плекається в дитинстві?

30. Родичі, ви хочете, щоб ваші діти безвідмовно виконували ваші накази? Коли справді так, то значить ви хочете, щоб ваші діти були бездумними автоматами. Чи ваші хотіння волелюбні? Уявіть, що ви досягнули своєї мети: діти вам сліпо вірять і без найменших застережень виконують ваші накази. В дітей сліпа віра і слухняність стають звичкою, і з цими звичками вони взяті до армії, яка поневолює їхній народ, використовує їхні звички їм на шкоду. В покорі виховані юнаки, будучи спостережливими, переконуються, що їхнє родинне виховання — їхнє нещастя. В них заморожена особиста творча ініціятива. Їм хочеться бути кращими, як вони є; їм хочеться змінити свій спосіб життя; їм хочеться покинути свої рабські звички, бо вони корисні для окупанта, який їх поневолює, але їм не вистачає відваги, ініціятиви, в них немає вміння творити.

Єдність між словом і дією, їм їхні родичі привили сліпу смиренну слухняність, терпіння для терпіння.

Діти повинні коритися родичам розумно, а не зі страху. Вони повинні коритися тому, що переконалися, що ви справедливі. Діти повинні вам вірити не тому, що за невіру ви їх покараєте, а тому, що ви вміли їх переконати, що ваша віра їм корисна, вона справедлива, волелюбна, мудра, творча.

31. Родичі, діти ваші повинні мати вашу душу. Спитайте ви своєї душі, чи вона вільна від чужопоклонства. від згрубілих емоцій, підлабузних звичок. Коли ваша душа добра, але діти ваші її не потребують, вони прагнуть від вас отримати лише одяг, гріш, хліб, тоді ваші діти — ваше ганебне існування; існування — це лише перші кроки до життя, життя — справжнє життя, це щось більше, як існування. Душі дітей ваших вже загіпнотизовані вашими недругами — професійними душехватами. Задумайтеся, що треба робити, щоб загіпнотизованих розгіпнотизувати.

Діти приходять із школи і кажуть: "Ми родилися в Москві, значить ми москвини, мамо, дарма, що наше прізвище Євтушенко!" Інші діти кажуть: "Ми родилися в Бразилії, значить ми бразилійці. Нам рідної мови не треба, нам України не треба, у нас тепер культура бразилійська!" Я вже говорив, що правильне чи неправильне переконання — велика сила; вона всотується в серце і розум дитини, панує в центрі її свідомости. Школа має на меті асимілювати новоприбулих, розчинити їхню душу і їхню кров у тому морі, в якому вони живуть. Школа, маючи вишукані засоби педагогічних вторгнень в душу дитини, пишається успіхом.

Скажіть дітям: "Діти, справа не в тому, де ви родилися, а в тому, хто вас родив. Коли вівця родиться між вовками, то це не значить, що вона вовк. Коли орленя вивилося з орлячого яйця в гнізді лебединому, то це не значить, що воно лебеденя. Зозуля не виє гнізда. Вона кладе яйця у гніздах чужих. Зозуленята лишаються зозуленятами, незважаючи на те, що вони родяться на чужині. І скільки 6 вівця, живучи між вовками, не вила по-вовчому, і як би вона не мавпувала вовчі манери, і скільки б вона не казала, що вона вовчиця, вовки їй дадуть відчути, що вона вівця.

Англієць, народжений в Китаї, не каже, що він китаєць. Китаєць, народжений в Нігерії, не каже, що він негр. Жид, народжений в Україні, не каже, що він козак-гайдамака. Перед духом і мораллю правди повинні бути всі рівні, дарма, що один народ, володіючи розвиненим інстинктом самозбереження, призначений для слави і розвитку, а інший, маючи притуплений інстинкт самозбереження, призначений для перетоплення в котлі асиміляційної політики.

Легко асимілюються ті люди, в яких шлунок грає більшу роль, ніж їхня душа, їхній глузд, їхня духовність. Їхня життєва мета підпорядкована шлункові, і тому в них натура хамелеонська, незважаючи на те, що вони є звичайними робітниками чи професорами університету. Вони живуть, щоб їсти; вони матеріяльно багаті, а живуть як жебраки тому, що їм все мало, вони все голодні.

32. Є дитина примхлива, ця риса в неї появилася тому, що вона неправильно виховується. Родичі, старайтеся бути другом дитини. Допоможіть їй в її клопотах, в її дитячих мріях і питаннях. Коли вам дитина щось розповідає захоплено, майте терпіння уважно її вислухати. Вона вчиться від вас уважности. Вона буде вам особливо благодарна за увагу. Ви уважністю переконаєте, що ви її щирий друг.

Деякі родичі мені кажуть: "Дитина ще розуму не має. Хіба можна з нею говорити по-розумному?" Дивуюся. Хіба дитина порозумнішає від того, коли ви будете з нею говорити не по-розумному? Правда, що дитина "ще нічого не знає". Ви, родичі, покликані їй дати знання. Ви вчіться до дітей так говорити, щоб вони в серці відчули теплоту слова вашого. Невиразно вами висловлена думка стає порожнім звуком.

Ваші діти щиро прагнуть вас пізнати. Вони стають щасливими, коли, пізнаючи вас, бачать у вас мудрість, славу, талант, шляхетну і пристрасну відвагу, чесноту. На всі питання дітей давайте переконливі відповіді, щоб вони були задоволеними, щоб їх не мучив сумнів. Коли дитина не отримає відповіді тому, що ви "не маєте часу", вона стає нервовою, втрачає пошану до вас, іде з хати: на всі її прискіпливі і невинні питання дає відповідь вулиця, яка не завжди втілює в собі одухотворену чистоту.

Є переконання, що в дитини є нахил до зла. Вважаю, що "зло" дитини не страшніше за те "зло", яке їй хочуть передати дорослі люди під маркою "мудрого добра", частуючи її наркотиком. Дитина довіряє дитині більше, як дорослій людині тому, що дитина дитину краще відчуває. Бажаєте, щоб ваші діти не мали злих нахилів, збагачувалися благородністю, будьте з ними справедливими. Справедливість чутлива, зворушлива; в її серці — райдужне відлуння краси людської. Несправедливість придирлива, безсердечна, підступна, примхлива, непробачлива.

33. Кожна дитяча душа, як ніжний паросток, народжений зерном, пнеться до сонця, всотує в себе сонячні сили життя. В'яне душа дитяча (в'яне, як підрізана стеблина), коли вона живе в обставинах байдужости до оточення і дихає щоденно повітрям грубої безсердечности. Родичі, виховуйте в дітей спонуку до співпереживання, щоб горе одного члена родини, щоб подія, яка несе лихо народові, стала болем для всіх, щоб не було так, що в родині один плаче, а інший — скаче. Народ напружує всі сили, борючись за волю, а його сини розкошують на чужинах і кажуть, що то не їхній "бізнес".

Учіть дітей, що все, що діється в світі українському, особисто відноситься до них, є їхньою особистою справою, і тому вони не можуть бути байдужими спостерігачами малих чи великих трепетних подій. Вони, діти, повинні брати глибоко до серця події українські, хвилюватися ними, брати в них участь, і цим вдосконалювати самобутність свого духовного "я".

Студенти демонструють, обороняючи честь України. Хіба в таку годину може бути спокійною молода українська людина, живучи переконанням, що ця справа до неї не відноситься?! Адже ця справа, незалежно від того, чи буде вона виграна, чи програна, має вплив на долю кожної людини української. Байдужість до громадських подій, хоч би як вміло збайдужілими оправдувалася, найкоротший шлях до ідіотизму.

34. Почуття дитини треба виховувати, щоб вони не були обмежені, згрубілі, неврівноважені. "Погрозливий крик" — це невибагливі залишки з часів раннього "гомосапіенсу", коли сильніший крик і дебеліший кулак вирішував закони права. Старайтеся так виховувати дітей, щоб вони, будучи розгніваними, вміли говорити звичайним голосом, але пристрасним, переконливим.

Крик, яким ви при кожній нагоді обділяєте дітей, робить їх нечулими, неспівчутливими, неуважними.

Красива мелодія, в якій є грім, шум лісу, біль серця, щем душі, тремтіння ранкової роси, пристрасна любов, наполегливий хід до мети, шелест різнотрав'я, пах Вітчизни, перемога краси, віра в життя, розвиває слух дитячий, ошляхетнює, поглиблює світовідчування. Згрубілі мелодії ушкоджують слух, збіднюють сприймання естетики, збуджують найпримітивніші почування, очевидно, в таких умовах занедбується розвиток духовної (людської) краси.

35. Музика, образи, телевізія, журнали, реклями впливають на дитячу уяву і емоцію. Дитина стає нещасною, коли все, що вона бачить, панує над її почуваннями, над її глуздом. Що робити? Що робити, щоб дитину врятувати від приголомшення? Прагніть виховати в дитини віру в себе. Поставте її в таку ситуацію, щоб вона самостійно виконала якусь хорошу справу і любувалася її успішним завершенням. І скажіть їй: "Дитино, все, що ти бачиш, все, що тебе хвилює своєю красою, величністю, принадою, мудрістю, створила та людина, яка вірила у сили свої, яка вчилася думати і сліпо не потрапляла під вплив всього баченого і почутого". І дитина переконається, що без віри в себе жити не можна.

36. Родичі прагнуть (і ці прагнення благородні), щоб їхні діти були свідомими українцями. І діти здобувають "атестат" свідомости і розгублюються. Вони не знають, що їм робити з набутою "свідомістю". Ситуація зніяковілости між молоддю виникає тому, що їхні родичі їх не вчили, що найвища свідомість не має вартости, коли вона бездіяльна. Свідомість треба втілювати у силу корисну для Вітчизни, а не хизуватися нею лише на святах, пікніках, з'їздах. Молода людина достойно свідома та, яка має ініціятивну свідомість, яка вміє всюди і завжди бути корисною для Вітчизни. Гасло "молодь — наше майбутнє" перестаріле. На питання "діти для родичів, чи родичі для дітей?" треба відповісти життєстверджуючим гаслом "МОЛОДЬ — НАШЕ СУЧАСНЕ".